Григорій Кочур – один із най- визначніших українців ХХ сто- ліття. Він перекладав художню літературу з 33-х мов світу, охо- пивши перекладами 26 століть. Його – Шевченківського лауреата, людину, яка відкривала Україні культуру багатьох інших наро- дів, своїм вчителем вважає ціла плеяда потужних українських перекладачів. Саме його іменем названа у Львівському універси- теті перекладацька кафедра, саме його ім’я декілька років тому дали новій премії для перекладачів. У 60-х роках Григорій Порфи- рович оселився в Ірпені і відтоді цей край стає його малою бать- ківщиною: тут і нині живуть його діти і внуки, одна із вулиць Ірпе- ня іменується вулицею Кочура, в його останню оселю, яка стала му- зеєм, з багатьох інших міст приїз- дять люди, що розуміють значен- ня духовного скарбу, залишеного ним. Не дивлячись на те, що за жит- тя поет-перекладач довгі роки був у чорному списку заборонених письменників, пройшов табори і періоди забуття, життя нагороди- ло його гідними дітьми, які дбай- ливо бережуть пам’ять про нього і його творчість та доносять її до наступних поколінь. Син Андрій Григорович з дружиною Марією Леонідівною вже 11 років поспіль опікуються кочурівським музеєм в Ірпені, просувають його роботи в люди та проводять різноманітні мистецькі заходи на його честь. Особливою подією культур- но-мистецького життя При- ірпіння стало започаткування свята «Кочурівська весна», орга- нізованого Літературним музеєм ім. Г.Кочура, Львівським універ- ситетом ім. І.Франка, Національ- ною спілкою письменників Укра- їни, місцевими відділами освіти і культури та громадськими орга- нізаціями – «Нові обличчя» і «Де- мократична Київщина». Перша зустріч – перекладачів і освітян пройшла у 12-й Ірпінській школі 20 квітня. Серед запрошених гос- тей – професор університету ім. Б.Грінченка, завідувач кафедри світової літератури, науковець, який у шкільну програму вводить імя Кочура – Ю.І. Ковбасенко; заступник головного редактора газети «Літературна Україна», відомий поет і прозаїк Станіслав Бондаренко; лауреати премії ім. М.Рильського – Юрій Попсуєнко і Олег Жупанський, письменники- перекладачі Всеволод Ткаченко та Ольга Страшенко, делегація педагогів і студентів зі Львівсько- го університету. Відомі літератори пригадува- ли те особисте, що поєднувало їх з Григорієм Порфировичем, те не- повторне і маловідоме, про що не знайти у жодній книзі, те кумед- не і трагічне, чим було наповнене життя видатного перекладача. Ольга Страшенко розповіла, як якось на вокзалі у Г.Кочура хтось поцупив валізу. Там не було ніяких цінностей для пересічного злодюжки – самі лише книжки і рукописи, втім від цього злодіян- ня втратив весь народ – у валізі митець віз свої переклади. Деякі з них до сьогодні частково знайдені та ідентифіковані, а частини так і понині немає. Ця подія лягла в основу чудового вірша, який вона озвучила для усіх гостей. Під час зустрічі у школі звуча- ли оригінали віршів та їхні пере- клади Григорієм Кочуром, пісні від ірпінського учнівства, зізна- ння і спогади. «Такі зустрічі ми плануємо проводити щорічно», - розповідає Марія Леонідівна Кочур. – Посту- пово, але рано чи пізно імена тих людей, які працювали на розви- ток народу, люди знатимуть». Такі люди, як Григорій Порфи- рович – своєрідні маяки, дорогов- кази, духовні магніти, які збира- ють довкола себе найкраще і - як наслідок – покоління отримують чим живити свій розум і серце ще багато років поспіль. Саме такі Кочури, Рильські, Паламарчуки, Пастернаки, Сидоруки, Черева- тенки і заклали в культурну роз- будову Ірпіня той фундамент, на якому можна зводити міцні і ви- сокі стіни. Юлія Бережко-Камінська