Антична історія Гостомеля і Приірпіння

Антична історія
Гостомеля і Приірпіння
Ушомир, Радомишль, Миропіль, Мирос-
лавль, Мирославка, Миролюбівка, Любо-
мирка, Немиринці, Мирча тощо.
Сюди ж належить і селище міського типу
Гостомель на Київщині, споконвічне древ-
лянське місто, назва якого сходить до імені
одного із тогочасних князів – Гостомир, па-
ралельна форма якого є в імені Гостомисл
— що набагато ближче до нинішньої назви
селища. Адже цілком ймовірно, що з часом
транскрипція слова Гостомеля змінилася
через пропущену літеру «с» — Гостомил і до-
дану літеру «ь», і первісно це могло звучати
як «Гостомиль», а ще з часом замість літери
«и» стала звучати літера «е» — Гостомель.
Можна цілком вважати, що Гостомелю май-
же три тисячоліття.
Стосовно річки Ірпінь, то назва її аж ніяк
не пов’язана з місцевими надуманими ле-
гендами. Річка Ірпінь, яка розмежовувала
древлянські та полянські землі, колись була
судноплавною, а отже, доволі глибокою і
широкою, повноводною і швидкоплинною. У
зв’язку із створенням Київського моря рівень
річки виявився значно нижчим рівня моря, а
тому воду Ірпеня сьогодні перекачують насо-
сами у новостворену штучну водойму. При-
родний плин річки Ірпінь порушився, це вже
не та вода і не та річка, що була колись.
Сама назва річки має дві основи Ір –
Пінь. На санскриті компонент «пінь» означає
«вода» (це звучить «пані» — «вода»). Таким
чином, «пані», «пінь» — вода, те, що п’ють.
Компонент «Ір» на санскриті означає «річ-
ка», «потік», «свіжий», «чистий», «швидкий» і
т.д.. Це аж ніяк не може означати воду озер-
ну, ставкову, болотну – застійну і не свіжу. А
тому маємо термін «свіжа вода», і, як пише
відомий санскритолог Василь КОБИЛЮХ,
назва річки Ірпінь на санскриті — «напій, що
освіжає». Раджу всім історикам та краєзнав-
цям звертатися до нашої прамови — «сан-
скриту» — для визначення гідронімів, топо-
німів, власних назв та імен.
Віталій КУШНІРУК, дійсний член
Географічного Товариства при НАНУ
ІСТОРІЯ
Світлій пам'яті
Віталія КУШНІРУКА
Пішов із життя Віталій Кушнірук — відо-
ма у нашому краї людина, дійсний член
Географічного Товариства при НАНУ.
Ми знали пана Віталія як щиру лю-
дину, справжнього патріота України. Він
всією душею любив наш край, вивчав
його історію, переймався духовним за-
непадом в Україні і мріяв про прийняття
державної програми духовного відро-
дження. Віталій Кушнірук своєю життє-
вою позицією, публікаціями нагадував
нам про наше коріння, про справжні цін-
ності.
Незадовго до загибелі Віталій Куш-
нірук передав до редакції статтю про іс-
торію Приірпіння, свій рідний Гостомель.
Ми виконуємо його останнє прохання.
З повагою, Дмитро Войцех
та колектив газети
«Західне передмістя Києва»
http://voyceh.com.ua/wp-content/uploads/2012/11/ZPK_4042.pdf


Ми звикли до того, що античної історії на-
шої держави нас не вчили, такої дисципліни
не існувало і немає досі у шкільних підруч-
никах. В Індії, Китаї, Японії, Греції, Месопо-
тамії, Римі, Єгипті є, а у нас — немає.
Хочеш знайти своє коріння, свої
витоки — шукай їх у стародавніх Ведах.
Веди — загальне означення вищих сакраль-
них знань, вони відбивають найдавніші уяв-
лення і вірування. Ці світоглядні уявлення
та міфологія, а надто «Рігведи», знаходять
прямі паралелі в Трипільській культурі, так
званій державі Аратті, де вони й були напи-
сані приблизно вісім тисячоліть тому. Сама
назва «Рігведа» означає «Річевідання», «Ві-
дання проказувати, промовляти, прорікати
молитви – звернення до пантеону Богів…».
Тобто насамперед йдеться про словесний
супровід богослужінь, обрядів і ритуалів. Де
компонент «ріг», що має і форму «річ», спо-
ріднений із українськими рек-рік-реч-річ у
словах ректи, прорікати, пророк, речення,
річ (мова), наріччя тощо. А ще — річка й рік,
бо і мова, і вода, і час із філософської точки
зору — категорії плинні.
Веди становлять найголовнішу частину
Шастр — священних книг стародавніх аріїв,
пращурів нинішніх слов’ян. Саме шастри і
Веди прямо вказують нам на багатотися-
чолітню історію і культуру нашого Приір-
піння. Адже кордони держави Аратти про-
ходили на півночі та заході по річці Ірпінь.
Знахідки трипільської культури (кераміка,
залишки житла, кістки) присутні в Козаро-
вичах (де впадає Ірпінь у Київське водосхо-
вище), Демидові (де протікає Ірпінь). В часі
епоха Трипілля-Аратти охоплює VIII-VII-
тисячоліття до нової ери — XV-XII століття
до нової ери.
Знаки пращурів
Вся історія Трипілля проходить під знаком
Богині-Землі-Матері й Неба-Тура-Бика.
Жіноча іпостась Ведичного Бога Влеса-
Велеса-Мокоша, згідно санскриту, тотожна
індійській Махеші «Великій Богині» Махеші
й Деві або Махадеві в Індії. Саме Велика
Богиня Мокоша в часи Ведичної культури,
в часи Сатья-Юги (Золотого віку) була По-
кровою, Берегинею не лише козацтва як
воїнства, як захисника держави, а й Матір’ю
Києва і всіх міст Київської Русі. Саме їй за-
вдячує наша столиця крилатим висловом
про «Матір міст Руських», який дожив до на-
ших днів і об який поламано стільки словес-
них списів. Вона — мати всього, що існує на
Землі, її називали «Мати сира Земля». Саме
тому козаки завжди клялись Матір’ю Зем-
лею і брали жменю рідної Землі в хустинку,
клали її за пазуху і йшли з нею в далекі бо-
йові походи. Мати Земля була оберегом, та-
лісманом, захищала їх в бою від кулі, списа,
стріли чи шаблі ворога. І сьогодні вона є по-
кровителькою багатьох населених пунктів, в
тому числі й Гостомеля.
У середині другого тисячоліття до нашої
ери, приблизно до XV століття, завершило-
ся переміщення та розселення кількох со-
тень споріднених індоєвропейських племен,
що тривало ще з часів створення держави
Аратти протягом багатьох тисячоліть. Пле-
мена, що населяли територію між Одером
та Дніпром, почали консолідуватися в одно-
рідну масу праслов’ян. Огляд археологічних
пам’ятників та їх визначення дозволяють
виділити в середньому та пізньому періодах
епохи бронзи на території північно-західної
України дев’ять археологічних культур. П’ять
із них належать до середнього періоду епо-
хи бронзи (культура багатовалкової керамі-
ки, зрубна, мар’янівська, східнотишнецька
і комарівська), чотири до періоду пізньої
бронзи (Бондарихинська, Лебедівська, Біло-
грудівська та ранній етап Висоцької).
Східно-тшинецьку культуру тут, в нашо-
му регіоні, досліджував польський вчений
Стефан НОСЕК. Пізніше цю культуру дослі-
джували Олександр ГАРДАВСЬКИЙ та Софія
БЕРЕЗАНСЬКА. Найбільш східним підтипом
тшинецько-комарівської культури є так зва-
на сосницька культура – зразки якої виявлені
в селі Катюжанка. Таким чином, знахідка ар-
хеолога М.ЄВТРОПОВА біля Гостомельсько-
го склозаводу зразків кераміки, вугілля, кіс-
ток і напівземляного житла чітко засвідчує,
що це — тшинецько-комарівська культура,
адже вона датована XV-XI століттями до но-
вої ери. Ось це і є умовною датою заснування
перших слов’янських поселень, на місці яких
територіально виник нинішній Гостомель.
Що в імені твоєму…
Історія виникнення назв давньо-
слов’янських міст і сіл тісно пов’язана з
Ведійсько-Індійським та Авестійсько-Іран-
ським культом Сонячного Бога Мітри. Ви-
східним пунктом у з’ясуванні міфологічної
передісторії образу Мітри є наявність двох
пар Божеств у іранців та індійців. Мітра —
Ахура-Мазда в «Авесті» й Мітра-Варуна в
«Рігведі». Де Варуна визначається і як Асура
Мудрий, що відповідає імені Ахура Мазда. У
цій парі Ахурамазда, тобто Варуна, в індо-
іранський період моделював в основному
космогонічні елементи Космосу.
Особливо наголошується, що Мітра —
Бог дружби, миру, він миролюбний і  ми-
лосердний до людей. Він карає за гріхи,
владика істини, правди, ватажок людей у
соціальній і моральній сфері. Таким чином,
Мітра — індоіранське (арійське) Божество,
його шанували ще за два тисячоліття до
нашої ери. У ведійській міфології основна
функція Мітри — збирати, об’єднувати, згур-
товувати людей у громаду, звідки й означен-
ня давньої слов’янської общини – мир. Сло-
ва мир і громада в українців — синоніми, що
видно, зокрема, з відомого Шевченкового:
«…миром, громадою обух сталить…».
Арійське божество Мітра відбилося в
багатьох українських назвах міст та інших
населених пунктів. Житомир, Миргород,
Антична історія
Гостомеля і Приірпіння
Ушомир, Радомишль, Миропіль, Мирос-
лавль, Мирославка, Миролюбівка, Любо-
мирка, Немиринці, Мирча тощо.
Сюди ж належить і селище міського типу
Гостомель на Київщині, споконвічне древ-
лянське місто, назва якого сходить до імені
одного із тогочасних князів – Гостомир, па-
ралельна форма якого є в імені Гостомисл
— що набагато ближче до нинішньої назви
селища. Адже цілком ймовірно, що з часом
транскрипція слова Гостомеля змінилася
через пропущену літеру «с» — Гостомил і до-
дану літеру «ь», і первісно це могло звучати
як «Гостомиль», а ще з часом замість літери
«и» стала звучати літера «е» — Гостомель.
Можна цілком вважати, що Гостомелю май-
же три тисячоліття.
Стосовно річки Ірпінь, то назва її аж ніяк
не пов’язана з місцевими надуманими ле-
гендами. Річка Ірпінь, яка розмежовувала
древлянські та полянські землі, колись була
судноплавною, а отже, доволі глибокою і
широкою, повноводною і швидкоплинною. У
зв’язку із створенням Київського моря рівень
річки виявився значно нижчим рівня моря, а
тому воду Ірпеня сьогодні перекачують насо-
сами у новостворену штучну водойму. При-
родний плин річки Ірпінь порушився, це вже
не та вода і не та річка, що була колись.
Сама назва річки має дві основи Ір –
Пінь. На санскриті компонент «пінь» означає
«вода» (це звучить «пані» — «вода»). Таким
чином, «пані», «пінь» — вода, те, що п’ють.
Компонент «Ір» на санскриті означає «річ-
ка», «потік», «свіжий», «чистий», «швидкий» і
т.д.. Це аж ніяк не може означати воду озер-
ну, ставкову, болотну – застійну і не свіжу. А
тому маємо термін «свіжа вода», і, як пише
відомий санскритолог Василь КОБИЛЮХ,
назва річки Ірпінь на санскриті — «напій, що
освіжає». Раджу всім історикам та краєзнав-
цям звертатися до нашої прамови — «сан-
скриту» — для визначення гідронімів, топо-
німів, власних назв та імен.
Віталій КУШНІРУК, дійсний член
Географічного Товариства при НАНУ